Аналізи ДНК в Україні
Всі аналізи/Генетичні схильності
Синдром Жильбера - це спадкове, поширене, безпечне захворювання печінки, при якому знижена активність ферменту (глюкуронілтрансферази), що переробляє білірубін. Білірубін - це продукт розпаду гемоглобіну в еритроцитах - червоних кров'яних клітинах.
Недостатність ферменту при синдромі Жильбера призводить до незначного підвищення білірубіну в крові, особливо після споживання алкоголю, бідному харчуванні або зневодненні. Періодично це призводить до виникнення помірної жовтяниці – шкірний покрив, білки очей, слизові оболонки забарвлюються у жовтий колір.
Інші назви синдрому Жільбера – хвороба Жільбера, спадковий пігментний гепатоз, гіпербілірубінемія Жільбера, доброякісна сімейна негемолітична гіпербілірубінемія, ферментопатична гіпербілірубінемія.
Синдром Жильбера обумовлений мутацією гена UGT1A1, що кодує фермент глюкуронілтрансферазу. Цей ген знаходиться на хромосомі 2 (2q37). ДНК-діагностика синдрому Жильбера проводиться шляхом аналізу числа ТА-повторів у промоторній ділянці гена UGT1A1. У нормі повторів 6. При синдромі Жильбер їх більше 7 в обох хромосомах: A(TA)7TAA / A(TA)7TAA.
Цей тест — найшвидший та найефективніший спосіб диференціальної діагностики хвороби з печінковими ураженнями, що супроводжуються гіпербілірубінемією, а також профілактики печінкових кризів, зміни способу життя хворого. Генетичні аналізи на синдром Жильбера рекомендують здавати пацієнтам, які мають приймати препарати з гепатотоксичним ефектом.
Інші мутації цього ж гена призводять до синдрому Криглера-Найара, який є небезпечнішою формою гіпербілірубінемії (високого рівня білірубіну в крові).
Ген UGT1A1 входить до Панелі "Спадкові захворювання шлунково-кишкового тракту"
Високий ризик розвитку Синдрому Жільбера.
Багато людей є носіями анормального гена UGT1A1. Для виникнення синдрому Жильбера у дитини, у нього мають бути 2 копії гена з поломкою в промоторній ділянці, тобто носіями аномального гена повинні бути обоє батьків. Синдром Жильбера успадковується за аутосомно-рецесивним типом.
Хоча синдром Жильбера є з дитинства, він залишається зазвичай непоміченим до підліткового віку, оскільки вироблення білірубіну збільшується під час статевого дозрівання. Хвороба виявляється зазвичай випадково під час аналізу крові. Хвороба має поширення 3-10% залежно від популяції.
Фактори підвищеного ризику синдрому Жільбера:
Найбільш характерними симптомами синдрому Жільбер вважаються:
- дискомфортні відчуття у правому підребер'ї,
- досить швидка стомлюваність,
- субіктеричність та іктеричність склер (пожовтіння білків очей) та шкіри,
- ксантелазми (плоські жирові бляшки) повік
- у деяких випадках спостерігається збільшення розмірів печінки.
Білірубін - це жовтуватий пігмент, що створюється при розпаді червоних кров'яних клітин - еритроцитів. Білірубін надходить через кровотік до печінки, де в нормі фермент переробляє білірубін та видаляє його з кровотоку.
Білірубін проходить через печінку в кишечник з жовчю, а потім виділяється з калом. Невелика кількість білірубіну залишається в крові.
Низький рівень ферменту, що переробляє білірубін, може також збільшувати побічні ефекти деяких медикаментів, оскільки цей фермент відіграє роль у виведенні цих медикаментів з організму. Ці медикаменти включають іринотекан (камптозар) - ліки, що застосовуються в хіміотерапії проти раку, а також деякі інгібітори, що використовуються при терапії ВІЛ.
При синдромі Жильбера перед прийомом медикаментів слід порадитися з лікарем. Також деякі види синдрому Жильбера можуть збільшувати ризик розвитку жовчно-кам'яної хвороби.
При підозрі на синдром Жільбера через незрозумілу жовтяничність або підвищений рівень білірубіну, лікар оглядає пацієнта і опитує про симптоми, такі як біль у черевній порожнині або темна сеча. Лікар може рекомендувати біохімічний аналіз крові та аналіз функції печінки для виключення інших проблем із печінкою, які можуть бути причиною підвищення білірубіну.
Комбінація нормальних аналізів крові, нормальних функціональних аналізів печінки та підвищеного рівня білірубіну є індикатором синдрому Жільбер. Генетичне тестування може підтвердити діагноз.
Діагностичні ознаки синдрому Жільбера:
Синдром Жільбера зазвичай не потребує лікування. Рівень білірубіну в крові може коливатися іноді, і іноді може виникати жовтяничність, яка безболісно проходить сама по собі.
У період загострення синдрому пацієнту необхідно суворо дотримуватися столу №5. Його суть полягає у відмові від жирних, смажених, висококалорійних та інших шкідливих страв. Також призначається низка медикаментозних препаратів у вигляді мікросомальних ферментів – Зіксоріна та Фенобарбіталу. Вони призначаються двома курсами по 1-2 тижні з перервою на місяць. Завдяки цим препаратам вдається швидко знизити білірубін.
Деякі стани та ситуації можуть підвищувати рівень білірубіну в крові, і внаслідок цього жовтяничність у людей із синдромом Жильбера:
Щоб тримати білірубін під контролем:
Синдром Жільбера не забороняє жінці виносити та народити дитину. Якщо таке генетичне відхилення є тільки в одного партнера, то у дітей таке захворювання не буде. Але така дитина стає носієм цього гена: вона ніколи не зіткнеться із синдромом, проте її потомство може зіткнутися з таким відхиленням.
Матеріал для дослідження: Венозна кров з ЕДТА 2-4 мл або букальний епітелій
Вимоги здачі крові натщесерце немає (легкий сніданок і незадовго до взяття крові випити 1-2 склянки звичайної негазованої води; дітей обов'язково напувати негазованою водою порціями, до 150-200 мл, протягом 30 хвилин), в день здачі крові не вживати медикаменти (включно з вітаміном 32 години виключити алкоголь.
Перед відбором букального епітелію - виключити їжу не менше ніж за 2 години, протягом 30 хвилин утриматися від куріння та гарячих напоїв, за 32 години виключити алкоголь.
У всіх випадках за результатами необхідно отримати консультацію лікаря-генетика.
При синдроме Жильбера обычно есть мутация в промоторной области гена UGT1A1 в виде увеличения повторов TA. В анализ Синдром Жильбера входит только промоторная область - то есть начало гена до кодирующей последовательности. При синдроме Кригера-Найара II обычно есть мутация не только в промоторной области, но еще мутация в каком-то из экзонов - кодирующих областях гена. Есть анализ: синдром Кригера-Найара (поиск мутаций), и панель наследственных заболеваний ЖКТ
Здравствуйте, Инна,
Да, это может быть синдромом Жильбера. Основной симптом - повышение общего билирубина выше 20 мкмоль/л. Синдром Жильбера считается подтвержденным при увеличении (до 7 и выше) числа повторов TA в обеих хромосомах, например, 7TA/7TA. Также, бывает генотип 6TA/7TA, то есть повышение только в одной хромосоме, что является предрасположенностью, и протекает более мягко. Лучше сдать анализ, а в случае подтверждения генотипа, связанного с синдромом Жильбера, проверить и у родственников.
Мой сын сдал тест на синдром Жильбера. Как указано у Вас на сайте, ДНК-диагностика синдрома Жильбера проводится путем анализа числа ТА-повторов в промоторной области гена UGT1A1. Наш результат 7TA / 7TA.
Показал врачу. Его комментарий: " анализ говорит о генетической предрасположенности, но это не подтверждает как таковой диагноз "Синдром Жильбера". Можно выставить диагноз "Синдром Жильбера", но судя по анализу - это не в чистом виде Синдром Жильбера. Ген не до конца дефектный. У синдрома Жильбера намного больше показатели" Результаты такие: общий билирубин 64 мкмоль/л, прямой 12.1 мкмоль/л, непрямой 52 мкмоль/л
Подскажите, пожалуйста, о каких показателях идёт речь? Какие именно показатели могут быть больше? Возможно, врач ведет речь о том, что при синдроме жильбера повышение уровня общего билирубина происходит за счет непрямой фракции?
Здравствуйте, Владислав,
Синдром Жильбера - заболевание с неполной пенетрантностью, то есть не все, у кого есть мутация в гене, имеют выраженную клиническую картину. То есть, это действительно высокий риск, который не означает однозначно развитие болезни.
НО, в вашем случае, клиническая картина имеется. При синдроме Жильбера уровень общего билирубина 20-50 мкмоль/м, при физических нагрузках, стрессах, инфекциях может усиливаться до 100 мкмоль/м. Синдром Жильбера – это наследственное заболевание, проявляющееся эпизодами желтухи и повышением уровня неконъюгированного (свободного, непрямого) билирубина в сыворотке крови.
В любом случае, диагноз выставляет врач-клиницист, на основании многих симптомов. Попробуйте получить второе мнение врача.